Корреспондент BBC Орла Герин рассказывает о том, что увидела в разрушенном россиянами Изюме. Стаття містить опис сцен насильства BBC Камера у в’язниці у звільненому від російських військ Ізюмі До тих, кого утримували в сирих підвальних камерах імпровізованої російської в’язниці в українському Ізюмі, застосовували не один вид тортур. Окупанти мали ціле меню знущань.
67-річний Михайло Іванович каже, що більшість з них він випробував на собі.
Сидячи в палаті головної міської лікарні, яка дуже постраждала від обстрілів, пенсіонер згадує про те, що йому довелося пережити: удари струмом, побої, переломи кісток та голки під шкірою. Його ліва рука забинтована. Він виснажений, але його голос непохитний.
BBC Михайло Іванович
«Катували мене 12 діб, стільки я був на підвалі, — розповідає він. — Струменем били, руку зламали, перебили повністю. Один тримав, інший трубою вдарив. Били людей п’ять-шість. Електрострумом, і трубою, і палицями, і ногами. усім били… Казали, що я терорист, такі слова… Одягали на пальці [дроти] і пускали струм, рази чотири так зі мною робили — ось, пальці обгоріли. Били разів шість чи вісім, не пам’ятаю. Я вже не відчував болю, побили так, що тіло взагалі припинило щось відчувати».
У хід пішли голки під шкіру.
«У спину встромлювали такі довгі спиці, просто під шкіру, ось тут і ось тут, — Михайло показує на плечі. — У мене тиск було 40 на нуль, кров майже всю втратив. Я напівмертвий був, коли наші військові Ізюм звільнили й забрали мене з камери».
Українська армія прорвалася в Ізюм 11 вересня, поклавши край п’ятимісячній російській окупації. У ці місяці Росія використовувала Ізюм як ключовий логістичний вузол і плацдарм для атак на сході Донбасу.
Михайла Івановича, як і інших, посадили «на підвал» за підозрою у саботажі. Ув’язнені тулилися в тісних камерах, їм одягали мішки на голову і жорстоко поводилися з ними.
«Людей на підвалі багато було, скільки — точно не знаю, — продовжує розповідати Михайло Іванович. — Хто зі мною сидів, катували всіх, бувало, що по два-три рази на день з камери забирали. Або просто в камері били. Бачив — когось виносили, гадаю, він був мертвий. І, гадаю, не один він був, тут казати навіть немає що».
На шиї Михайла Івановича поверх смугастої футболки висить хрестик. Я запитала його, чи він молився, перебуваючи в камері. І він відповів: «Звичайно. Довелося. Там будь-хто б молився».
BBC Написи на стінах
Його та інших катували у будівлі поліцейської дільниці в Ізюмі. Коли ми увійшли туди, у приміщенні панував безлад, деяких дверей не було, вікна вибиті. Росіяни обстрілювали Ізюм перед тим, як увійти до міста.
Темрява густішає, коли ми спускаємося сходами вниз, де розташовані два поверхи камер. Більшість з них маленькі й абсолютно порожні, якщо не враховувати брудної постільної білизни та викинутий одяг.
В одній камері хтось видряпав на стіні лінії, що вказують на тривалість ув’язнення. Тишу порушує український солдат.
«Таке відчуття, що усі ці стіни просякнуті болем і стражданням», — каже він.
Розповідь Михайла Івановича про тортури струмом перегукується із розповідями інших — тих, хто побував у цих камерах, тих, кого ми зустрічали в нещодавно звільнених районах.
Колишній журналіст Максим каже, що його також тримали там.
«Вони прикріплюють електроди й пускають струм, тебе починає трусити, — згадує Максим. — Я падав зі стільця. Біль жахливий. Суцільна темрява — вони катували нас у повній темряві, у них були налобні ліхтарики. Я запитав у співкамерників, як довго мене не було, сказали сорок хвилин. Гадаю, ви вирубуєтесь хвилин за 15−20».
Україна прагне довести світовій спільноті, що тортури цивільних з боку росіян були воєнними злочинами — систематичними, а не випадковими. Український президент Володимир Зеленський заявив, що за останні дні у звільнених українськими військами районах Харківської області знайшли десять катівень.
Неподалік в’язниці ми зустрічаємо слідчих за роботою — вони прочісують будівлю, у якій російські війська облаштували свій командний центр. Журналістам дозволили туди зайти в бахилах і масках, щоб не пошкодити джерела доказів.
Над дверима висить табличка з написом «Поліція» російською мовою, всередині на столі — розгорнутий випуск Комсомольской правды.
Провідний слідчий Леонід Пустовіт у білому захисному комбінезоні зробив невтішне відкриття. Він відкриває ящик, щоб показати нам сокиру зі слідами чогось схожого на кров.
«Наше розслідування покаже, чия це кров», — каже він.
BBC Закривавлена сокира
Він також знайшов список, який вели російські військові з іменами тих, хто, як вони вважали, підтримує український уряд.
«Це список місцевих, яких запідозрили у лояльності до української влади, писали, що вони дотримуються екстремістських поглядів, — каже Пустовіт. — Людей приводили сюди і допитували. Їх тримали на контролі».
Це зруйноване місто лише починає розповідати свої історії й показувати, скільки жертв залишили по собі росіяни.
У сосновому лісі на околиці Ізюма бригади судмедекспертів продовжують ексгумацію людських решток з майже пів тисячі могил. Влада заявляє, що загиблі — переважно цивільні, але в одній могилі були тіла 17 солдатів, деякі зі зв’язаними руками та слідами тортур.
Getty Images Українські рятувальники ексгумують тіла з братської могили на околиці Ізюма, 19 серпня 2022 року
Обласна прокуратура повідомила, що російські військові вбили майже всіх, хто тут похований.
Дивлячись на те, як рятувальники забирають тіла в білих мішках для трупів, Альона Казабехова розривається між надією і жахом. Вона приїхала на пошуки свого батька Петра Васильчишина, який служив у повітрянодесантному батальйоні України.
Жінка у сльозах спирається на свого чоловіка Юрія.
«Востаннє розмовляли телефоном 17 квітня, — розповідає Альона. — Наступного дня вони виступили на передову, і багато хто з його підрозділу зник безвісти. Ми знаємо, що п’ятьох вбили, їхні тіла знайшли інші військові».
Юрій зізнається, що вони майже заздрять тим, у кого є хоч щось, що можна поховати.
«Ми знаємо сім’ї, що опинилися у такій самій ситуації, що й ми зараз, але вони знайшли тіла, і вони — це важко описати — щасливіші, ніж ми, тому що вони хоча б тіла знайшли».
BBC Альона відчайдушно намагається дізнатися, що сталося з її батьком, який зник безвісти
Рештки, які наразі знайшли в лісі, належать солдатам з іншої бригади, тому Альоні й Юрію, можливо, доведеться шукати в іншому місці.
Деяким ексгумація тіл вже дала відповіді на багато запитань. На одному з розтиражованих фото з місця поховання — рука із синьо-жовтим браслетом. А під ним — ледь помітна червона пляма.
Згідно із заявою 93-ї механізованої бригади ЗСУ, ці рештки належать їхньому бійцю Сергію Сові. Коли його дружина Оксана побачила фото, вона впізнала татуювання на його зап’ясті.
Ізюм тепер — місто з глибокими шрамами. З усіх боків — руїни обгорілих та зруйнованих будівель. Вулиці майже неживі. Ніби мешканці, що пережили обстріли й окупацію, досі бояться виходити.
Невелика група людей зібралася на залитій сонцем площі в центрі міста, щоб отримати гуманітарну допомогу, яку роздають з кузова фургона — невеликі пакети з найнеобхіднішим.
Серед них — 25-річна Даша і веселий шестирічний Тимофій. Вона розповідає про негаразди останніх місяців, поки хлопчик, граючись, бігає по кущах.
«Готували їжу ми на вулиці, — розповідає Даша. — Пожежна машина привозила воду, свічки. Питної води у нас не було, ми їздили шукали колодязі, щоб у нас була питна вода. Їли двічі на день. Страшно було від незрозумілості, що буде далі. Нас готували до не дуже хорошого… Особливо страшно було ночами, син боявся спати один. Дитина смикалася, їй снилися кошмари».
Російські військові хоч і пішли, але Даша досі не впевнена у майбутньому.
Стрімко звільнивши таку велику територію, українська армія тепер має її захищати. Проїжджаючи навколишніми районами в останні дні, ми бачили колони танків і солдатів, що поспішали закрити будь-які слабкі місця в обороні, час від часу лунали звуки перестрілок.
Президент України Володимир Зеленський каже, що це не затишшя, а підготовка до майбутніх битв.
«Це підготовка до наступного епізоду, — заявив він. — Тому що Україна має бути повністю звільнена».
Даша бачить ситуацію інакше.
«Це ще тонкий лід».
Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.
